З досвіду роботи керівника гуртка

«Художньо-декоративні вироби зі шкіри»

Коцюк Ольги Григорівни

     В сучасних умовах проблемі творчості і творчої особистості надають увагу філософи, соціологи, педагоги, психологи. Психологи переконливо довели, що задатки творчих здібностей властиві будь-якій нормальній дитині. Відмінність полягає лише в масштабах досягнень і їх суспільної значущості.

     Суспільство ставить високі вимоги до формування творчої активності особистості дитини. Діти в ранньому віці емоційні, чуттєві, сприйняття навколишнього світу для них – основа пізнання, орієнтації в ньому. Саме позашкільні навчальні заклади дають можливість всебічного розвитку духовної сутності дитини, розкривають потенційні творчі здібності і дають напрям для їх подальшого удосконалення.

     Чому людина прагне до творчості? По-перше, людське життя від початку до кінця – творчий процес. Людина постійно розв’язує творчі задачі, намагається вибратися з чергової проблемної ситуації і відразу ж потрапляє в іншу, оскільки «кожен фініш є, по суті, старт».

     По-друге, людина прагне до різних видів творчості, головним чином, з метою самореалізації, самоствердження, звісно, що є й інші мотиви, але, певно, це один з основних.

     А діти? Що їх приваблює у гуртках? Їх вабить можливість у процесі заняття реалізувати свою творчу уяву, прагнення до самостійності, які проявляються в активності, спрямованій на оволодіння прийомами роботи, удосконалення набутих навичок, прагнення до пізнання нового.

     Піклування про розвиток творчих здібностей дітей вимагає зваженого підходу до задоволення їхніх інтересів щодо змісту позашкільної освіти.

     У рівневій диференціації змісту позашкільної освіти потрібно виходити не з того, скільки навчального матеріалу за одиницю часу може засвоїти дитина, а з того, які це мають бути факти, що підлягають засвоєнню, який між ними має бути зв’язок, у якому вигляді (на якому рівні) вони мають бути засвоєні.

     А що ми маємо на сьогодні у вітчизняній педагогічній практиці? За останні роки в зв’язку з впровадженням диференційованого навчання, нерідко можна зустрітися з фактом, коли діти, які з чийогось благословення вважаються здібними до опанування певних видів знань знаходяться на дуже примітивному рівні. І навпаки, діти та їхні батьки вважають, що майбутнім світилам не потрібно і навіть на шкоду на належному рівні опановувати певні дисципліни. Безумовно, що, крім суб’єктивних промахів, тут мають місце об’єктивні причини, які, в першу чергу, пов’язані з перевантаженням навчальних програм. Але, прагнучи допомогти дітям, ми цим самим шкодимо їм, бо забуваємо, що вивчення того чи іншого навчального матеріалу має на меті не тільки і, навіть, не стільки засвоєння дитиною певного обсягу знань, скільки забезпечення можливостей для їх розумового розвитку.

     Як же в такому випадку забезпечити умови для повноцінного розумового розвитку особистості, врахувати її освітні інтереси і не нашкодити фізичному розвитку?

     Гадаю, що насамперед потрібно розробити такі навчальні програми, в яких дійсно враховувалися б інтереси, здібності та індивідуальні особливості дітей.

     Практика останніх років свідчить, що механічне розширення і поглиблення навчального матеріалу не гарантує дитині успіху в науковій, технічній, організаційній чи художній творчості, не створює належних умов для формування у неї творчого ставлення до праці, не сприяє виробленню правильних орієнтирів в організації самоосвіти. Перевантаження пам’яті не сприяє розвитку творчих здібностей та творчого мислення  у дітей з багатьох причин. По-перше, щоб дитина творила, у неї має бути час для цього. Зміщення акценту в бік накопичення знань не залишає часу для їх використання. По-друге, однією з умов виникнення творчої думки є оптимальне співвідношення відомого і невідомого стосовно проблемної ситуації, що розв’язується. Знову-таки, акцент на накопичення в пам’яті фактів не враховує цієї вимоги, а тому фактично може бути навіть шкідливим.

     Головною метою навчання дітей має бути не озброєння дітей знаннями, як вважалося донедавна, а виховання їхнього розуму. Вищим проявом розуму є уміння знайти спільну причину багатьох часткових явищ, уміння знайти нестандартний розв’язок тривіальних завдань та розв’язання їх. На це вказувалось ще близько ста років тому. «Если наши учреждения создадут у своих детей такое состояние ума, которое приведет их к правильному суждению в области всяких дел, они сделают больше, чем если будут выпускать детей просто обладающими обширными запасами сведений или высшей степенью уменья в специальных областях».

     Таким чином, поновивши давній лозунг щодо мети навчання та доповнивши його завданням розвитку творчих здібностей особистості, її уміння творчо використовувати на практиці отримані знання, констатуємо, що навчання учнівської молоді є засобом, а не метою.

     Інтереси розвитку творчих здібностей та творчого мислення особистості виключають надмірне захоплення одним певним видом розумової діяльності чи методом розв’язування проблемних ситуацій і вимагають пропорційного розвитку всіх їх складових компонентів. Переважання логічних методів розв’язування ситуацій негативно позначається на умінні дітей використовувати штучні прийоми тощо. Аналогічне можна стверджувати про взаємодію загальних та спеціальних здібностей особистості. Визнання того факту, що спеціальні здібності людини формуються на основі розвитку загальних, спонукає критично поставитись до практики навчання і виховання дітей у сучасному закладі. Загальні здібності дітей є основою їх розумового розвитку. Доцільність концентрації уваги в молодшому та середньому шкільному віці на розвиткові загальних здібностей пояснюється ненадійністю існуючих діагностичних методик. Не будемо наводити широко відомі факти, коли дитині передрікають значні успіхи, наприклад у математиці, а вона добивається вагомих результатів у художній творчості, як і не станемо вдаватися до прикладів, коли успіхи дитини в молодшому або середньому шкільному віці часто виявляється недостатніми для досягнення нею певних висот на ниві творчості.

     Розвиток творчих здібностей особистості – це насамперед врахування на змістовому і процесуальному рівнях сутності творчого процесу.

     Розвиток творчих здібностей дітей як провідна мета організації навчально-виховного процесу висуває певні вимоги щодо змісту освіти в цілому. Річ у тому, що передумовою творчості, самостійного мислення є наслідування інших. Але наслідування багатьох – це безформне наслідування, яке не сприяє виробленню у дітей власного стилю. Разом з тим, чинні навчальні програми позбавляють дітей можливості навчатися досконало розібратися у стилі певної творчої діяльності.

     З погляду розвитку творчих здібностей важливо не стільки володіти певним обсягом свідомо засвоєних знань, скільки знати характер того чи іншого елемента, його відносну незалежність від інших компонентів системи уявлень про предмети і явища навколишнього світу. Тож потрібно дбати, щоб діти знали, до якої категорії належить елемент засвоєних ними знань. Така орієнтація у знаннях допомагає прогнозувати наслідки, до яких може привести уточнення окремо взятих елементів, чи їх заміна на принципово інші уявлення.

     До сказаного слід додати, що тільки дослід, уміле спостереження, дослідження об’єктів у їх взаємозв’язку сприяє засвоєнню реальних фактів і породжує здібність до самостійної думки, що, фактично, знаменує собою ріст і розвиток розуму. Природа – джерело наших знань і, разом з тим, засіб розвитку пізнавальних здібностей людини. Отже, основою основ правильного виховання розумових, творчих здібностей дитини є безпосереднє вивчення природи у всіх її проявах. Корінь нашого пізнання – зовнішній досвід. Будь-яка думка здатна народити нові істини, коли вона виростає з цього кореня. Дерево, посаджене в землю без коріння, на початку може дивувати своєю пишністю, але з часом в’яне. Так і знання, отримані без зв’язку з природою, життям і працею людей, з часом чахнуть і відмирають зовсім. Абстрактне мислення є тільки гімнастикою розуму, але, щоб розумові вправи привели до справжньої мети – розвитку творчих здібностей людини, необхідно, щоб думка не відривалась від практики, від живого емпіричного досвіду.

     Позашкільна педагогічна творчість є допоміжним і єднальним містком між школою та закладом, ключем до храму, де можна реалізувати себе в улюбленій діяльності. Отже, дитина вчиться жити у світі, який постійно розширюється в процесі дорослішання, крокувати в ньому без батьківської опіки, а це сприяє розвитку схильності до винахідливості, а потім і до перетворення соціального середовища.    

     Народні художні ремесла з їх розмаїттям матеріалів, конструктивно-формотворчих технологій, технік оздоблення, помножених на функціональні типи побутових предметів, утворюють розгалужену морфологічну систему, чільне місце в якій займає художня обробка шкіри. Художня обробка шкіри – один із видів рукоділля, який завоював велику популярність. Причини популярності – краса, міцність, оригінальність. Чільне місце для оволодіння секретами художньої обробки шкіри відводиться саме позашкільним навчально-виховним закладам.

Як допомогти розкритися багатству індивідуального світу дитини, що переступила поріг позашкільного закладу? Як організувати навчальний процес пізнання, щоб в її очах не згасав вогник допитливості і навчання стало натхненною, захоплюючою працею? Над цими питаннями я працюю вже багато років. Мій педагогічний досвід різноплановий та багатоаспектний. За роки роботи в закладі моя думка постійно збагачувалась, поглиблювалась, відточувалась.

Як навчати дітей без примусу? Як розвивати у них стійку цікавість до отримання знань з технічної творчості і потребу в їхньому самостійному пошуку? Як зробити навчання радісним і творчим?

На мою думку, починати треба із змін у взаємовідносинах між керівником гуртка і вихованцями,  перевести ці стосунки у взаємодію, звільнитися від стереотипів спілкування з дітьми.

Я намагаюсь організовувати навчання дітей так, що вони з найменшими втратами сил і часу набували якнайбільше навичок і знань, необхідних для практичного життя.

Протягом багаторічної педагогічної роботи я намагалася бачити дитину не такою, якою вона є, а якою може стати за сприятливих для її розвитку умов. Я прагнула, щоб вихованці не тільки механічно засвоювали готове, а могли самостійно виготовляти роботи власними руками, вирішуючи навіть не значні, але проблемні питання.

Кожне моє заняття – творчість.

Готуючись до занять, я,  детально продумую кожен етап заняття, кожне завдання індивідуальної чи групової роботи, максимально використовую додаткову літературу та мережу Інтернету. Проводячи заняття, я намагаюся вміло використати усі можливості для розвитку особистості дитини, її активного розумового росту, глибокого і свідомого засвоєння знань для формування її моральних основ.

Творчі пошуки нового, неординарний підхід до процесу навчання та виховання сприяють творчій атмосфері на моїх заняттях.

Я намагаюся вивчити індивідуальність, внутрішній світ кожної дитини й знайти ті шляхи, які б сприяли її збагаченню і розвитку.

Я постійно дбаю, аби сформувати у дітей знання і навички, передбачені навчальною програмою, та не менш важливим вважаю розкривати здібності кожного, бажання і вміння навчатися власноруч виготовляти дивовижні вироби: декоративні панно, сумки, гаманці, пояси, прикраси та багато іншого.

Під час проведення занять у гуртку, я ознайомлюю дітей з різними техніками обробки шкіри, способами і прийомами її формотворення та декорування.

Оволодіння мистецтвом виготовлення художніх виробів зі шкіри надає дітям можливості самостійно та під моїм керівництвом  розробити і художньо оформити різноманітні декоративно-ужиткові вироби, що, в свою чергу, сприяє творчому розвитку дітей; у них розвиваються тактильна чутливість, художній смак, увага й уява, охайність, любов до рідного краю та повага до людей творчої праці.

Я переконана: все, що відбувається на гуртку, повинно мати глибокий моральний зміст; гурток має керуватися інтересами і потребами дітей, прагнути стати улюбленим місцем, де діти не тільки навчаються виготовляти вироби, а й живуть повноцінним духовним життям.

На своїх заняттях надаю перевагу різноманітним методам та формам навчання гуртківців. Велику увагу приділяю методам керівництва творчою роботою дітей (розповідь, бесіда, пояснення, демонстрація, інструктаж) та їх самостійній творчій роботі (розв’язання творчих технічних і технологічних завдань; самостійні спостереження і конструювання, творчу практичну роботу з виготовлення виробів).

     Для творчого спрямування гуртківців у процесі навчання використовую моделювання виробів за зразком, технічним творчим завданням і власним задумом.

     Застосування  пошукового (евристичного) методу навчання готує дітей до складної творчої технічної діяльності, праці за власним задумом.

     Використовуючи індивідуальний спосіб організації навчально-виховної роботи, я маю можливість диференціювати технічні завдання, при цьому враховую інтереси дітей, їх нахили та рівень підготовленості. Допомагаю слабким дітям усувати прогалини в знаннях, уміннях і навичках, а добре підготовленим -  розширювати і поглиблювати свої творчі знання та вміння. Під час виготовлення дітьми художніх виробів особливу увагу приділяю якості виконання робіт, самооцінці дитячої праці, загальному естетичному вигляду виробу.

     Використовуючи індивідуальний спосіб творчої роботи дотримуюсь таких умов:

Øчітко і зрозуміло формулювати творчі завдання чи проблеми;

Øзрозуміло пояснювати основні етапи роботи;

Øконтролювати виконання завдання і за необхідності надавати належну допомогу.

     Дотримування цих умов, дає мені змогу  активізувати увагу дітей на основних етапах творчої роботи, правильно спланувати технологічний процес виготовлення виробів, враховувати індивідуальні особливості гуртківців, узгоджувати їхні індивідуальні темпи роботи й чітко організовувати навчально-виховну роботу гуртка.

     Успіх створення творчої обстановки на заняттях гуртка залежить від чіткого обмірковування кожного етапу роботи і складових частин. Тому, використані системи дидактичних принципів навчання дають мені змогу спрямувати гуртківців на те, щоб вони працювали ритмічно, усвідомлено обирали раціональну послідовність операцій, звикали творчо трудитися, прагнули доцільної організації робочого місця, суворо дотримували правил безпеки, опановували навичками колективної творчої праці, адже колективна робота виховує у дітей дружні взаємовідносини, відчуття взаємодопомоги. Такі найважливіші навчальні і виховні завдання стоять переді мною на будь-якому занятті.

     Використання у навчально-виховному процесі засобів декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема мистецтва художньої обробки шкіри, сприяє збереженню національних надбань, забезпечує передачу підростаючому поколінню духовно-культурного досвіду українського народу, розвиває у вихованців креативність, спеціальні вміння і навички, стимулює до реалізації творчих задумів.

     Моїм педагогічним кредо є:

1.     Кожній дитині дати міцні знання.

2.     У кожній дитині бачити неповторну особистість, індивідуальність.

3.     Кожну  хвилину перебування дитини на гуртку перетворити для неї на радість.